"Не говори печальними очима 

те, що не можуть вимовить слова. 

Так виникає ніжність самочинна. 

Так виникає тиша грозова... "


(с) Ліна Костенко, хто ж іще.

Пригадую, колись мій брат до будь-якої життєвої ситуації міг підібрати віршик про маленького мальчика - ну, того, що знайшов кулемет.
А я, бляха-муха, правдивий галицький інтелігент. Оперую поезіями Костенко. Самому смішно. Але вдіяти з тим нічого не можу.

P.S. Цікаво, хто-небудь коли-небудь перекладав ті віршики про хлопчика українською?

P.P.S. Цікаво, коли пишу українською, пальці не повертаються вставити в текст російський мат. 0_о Отак і відівчуся матюкатись, давно вже час.